Опис досвіду роботи вчителя історії

            Навчальний предмет – історія - переживає сьогодні один з найцікавіших етапів у своєму розвитку, бо формується концепція історичної освіти в Україні. Метою державної Національної програми «Освіта» 

(« Україна ХХІ ст..») є виведення освіти в Україні на рівень розвинутих країн світу.  А вирішити дану проблему можна лише тоді, коли серед важливих завдань школи пріоритетним буде виховання духовно-моральної особистості.

Саме в нинішніх умовах є дуже важливим становлення нової системи духовно-моральних цінностей,  нового світогляду,  який би базувався на глибоких культурно-духовних  традиціях нашого народу.

Духовні, моральні цінності – основа суспільства, його живе коріння. Якщо вони є, якщо вони наповнюють душі людей – ніякі кризи не страшні, люди можуть впевнено дивитися у майбутнє. Неможливо подолати соціально-економічну кризу доти, доки не знайдемо спасіння від спустошення в умах і серцях.

 Курс історії України покликаний донести до свідомості учнів розуміння того, що український народ сформувався історично, має свою самобутню культуру, свою державність, пройшов складний трагічний і героїчний шлях боротьби за рідну землю. У процесі отримання знань про свою Батьківщину,  її  минуле,  про визначних людей, народні традиції та ідеали  формується  історична  пам'ять, патріотизм і громадянська позиція підростаючого покоління. Ніхто,  напевно,   не буде заперечувати того, що навчання дітей історії - це перший ступінь формування духовної культури особистості, її прилучення до загальнолюдських гуманістичних цінностей, її громадянського та національного самоусвідомлення. Саме тому навчання історії нині набирає в Україні особливої ваги. Вивчення історії є одним із найважливіших чинників формування національної свідомості народу.

“Без знання минулого неможливо точне поняття про сучасне”, – справедливо наголошував видатний український історик М.С.Грушевський.

          Новий навчально-методичний комплекс з історії зорієнтований на пріоритети науки, гуманістичні та демократичні цінності, інноваційні педагогічні технології, їхнє поєднання з досягненнями народної педагогіки, яка була завжди властива українському народові. За останні роки сформувався новий образ учителя історії.  Постійно зростає його роль у навчальному і виховному процесах.  Праця вчителя історії сповнена великої відповідальності. На мій погляд, сучасному вчителю історії мають бути притаманні такі риси:

1. Державницька свідомість. (В непростих сучасних трансформаціях українського суспільства від тоталітаризму до демократії, правової держави, громадянського суспільства вчитель є провідником державницьких ідей, послідовно наголошує на історичні традиції та прагнення українського народу до свободи, незалежності власної держави. Спираючись на багатий історичний та літературний матеріал він змальовує героїчні постаті князів, гетьманів, героїв національно-визвольної боротьби, простих людей, для яких державність України завжди була найвищим життєвим сенсом. Саме вони та їх справи повинні стати яскравим прикладом для учнівської молоді.

 2. Професійна майстерність. (Цей аспект охоплює дві сторони питання: вільне володіння історичним матеріалом, постійне вдосконалення своїх знань, напружена робота над собою, а також оволодіння сучасними педагогічними технологіями, інтерактивними методами навчання, які зможуть давати вагомі результати у навчанні та вихованні учнів. Вчитель історії ніколи не стоїть на місці, знаходиться в постійному пошуку. Він самостійно конструює оригінальні педагогічні прийоми навчання, створює власну педагогічну лабораторію.

3. Гуманістична спрямованість викладання – якісно новий момент в навчанні історії. Адже в центрі історичних подій не стоять партії, класи, рухи, а конкретні люди з їх постійними життєвими потребами. Звернення до особистості, духовних цінностей, утвердження високих моральних норм, які найкраще відповідають ідеям Конституції України: “Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

4. Демократизм. В процесі навчання та виховної роботи  педагог старається  знайти свій особистий підхід до кожної дитини. Вчитель не тільки сприяє, а всебічно підтримує право кожного учня на власне бачення історичних подій, яке може відрізнятись від позиції педагога та авторів підручників. Історичний плюралізм, багатоманітність відкривають перед учнями шляхи до подальшого пізнання, а не до простого засвоєння  “суми знань”. Демократизм навчання передбачає всебічну педагогіку співробітництва, атмосферу дружби, взаємоповаги та чуйності вчителя та його вихованців.

5. Особистість педагога, його висока особиста культура – запорука педагогічного успіху. Саме вони пробуджують у учнів інтерес до навчального предмету, бажання продуктивно працювати, спонукають до дослідницької роботи.

Справжній вчитель завжди бачить у своїх вихованцях перш за все особистість, а лише потім учня, саме тому я завжди пам’ятаю слова  В.О.Сухомлинського: “Якщо ми будемо намагатись, щоб всі сили душі дитини були поглинуті уроками, життя його стане незносним. Він повинен бути  не тільки школярем, але перш за все людиною з багатогранними інтересами, запитами, прагненнями”. Зовнішній вигляд, емоційність мови, доброзичливість педагога часто створюють важливий позитивний образ, який є прикладом  для школярів. Відкритість, щира увага вчителя до внутрішнього світу учнів, розуміння їх – народжують повагу і довіру до педагога, бажання йти за ним.

В Програмі для загальноосвітніх навчальних закладів з історії України (5-11 класи) головною метою сучасного загальноосвітнього навчального закладу в Україні є виховання громадянина України, соціально зрілої, працелюбної, творчої, морально-духовної  особистості. Виходячи з цього, головними цілями навчання історії є:

 - формування історичних знань;

- розвиток історичного мислення учнів;

- виховання в учнів особистісних рис громадянина України.

   Пропедевтичний курс історії України в 5 класі має на меті підготувати учнів до успішного засвоєння історичних знань у наступних класах. В цей період у школярів учень має формувати  початкові уявлення про найважливіші сторінки історії українського народу. Учні захоплюються минулим України і бажанням більше знати про нього, прищеплюється школярам любов до історії як науки про минуле людства. Початковий курс історії органічно поєднується з іншими шкільними предметами та розв'язує не лише спеціальні, але й загальнопедагогічні завдання: розвиває творчу уяву, збагачує активний словник, розширює кругозір, формує естетичні смаки - тобто є розвивальним. Разом з цим відбувається також і формування національної свідомості. Хоча це ще проходить не на такому рівні, як у старших класах, але все - таки закладаються початки.

Під час викладання історії у 6-7 класах передусім  сприяю  тому, щоб учні мали можливість дізнатися більше про різні історичні факти, які визначають епоху і є основними, найсуттєвішими; постійно розвиваю  вміння і навички учнів щодо праці з історичними фактами, що дають узагальнену картину минулого; формую  розуміння історичної хронології, причинно-наслідкових зв’язків, відчуття епохи, неминучість руху суспільства до історичного прогресу. Важливим інструментарієм історичного пізнання на цьому етапі вивчення історії,  я  вважаю,   є шкільні підручники, посібники, хрестоматії з історії, історичні атласи, контурні карти, збірники дидактичних вправ, зошити з історії тощо. Велику увагу приділяю   наскрізним історичним поняттям, таким як: історичні джерела, держава, монархія, республіка, демократія,  релігія, матеріальна та духовна культура. Практикою  роботи доведено, що високу ефективність мають уроки, на яких використовуються прийоми коментованого читання  підручника, робота з текстами підручників та посібників, історичними документами, малюнками, дидактичними вправами. Зустрічі з історією не можуть обійтись без звернення до історії рідного краю. Діти вчаться  розуміти не лише загальні історичні процеси, а й здобувають уміння аналізувати  їх. Знання, які здобувають учні, переходять із класу до класу, розширюють  їхнє логічне мислення, розвивають  вміння та навички до історичного пізнання.

Розширити логічне мислення школярів, розвивати вміння та навички до історичного пізнання я намагаюсь під час викладання історичних курсів у 8 та 9 класах. Одна із основних проблем, яку я прагну реалізувати -  розкрити перед учнями великий шлях, пройдений українським народом, від гетьманської держави, національно-державницьких ідей другої половини ХIХ ст. до початку української революції 1917 р. Школярі мають  навчитись аналізувати й узагальнювати історичний матеріал, визначати суть, причини, значення історичних подій, вміти самостійно працювати із різноманітними джерелами інформації, готувати доповіді та виступати перед однокласниками.

Плануючи роботу з учнями 10-11 класів, я орієнтуюся на розвиток логічного мислення старшокласників, їхні вміння і навички щодо самостійної роботи. Уроки – шкільні лекції, семінари, конференції, диспути, практикуми, міжпредметні уроки –  посідають  в навчальному процесі пріоритетне місце. На мій  погляд,  доцільно  проводити конференції старшокласників за темами, які найбільше за обсягом містять навчального матеріалу і є соціально-політично  важливими. В Х класі: “Українська революція і боротьба за збереження державної незалежності України1917-1920 рр.”.

У ХI класі  цікаво провести учнівську конференцію на тему: “Україна в роки другої світової війни”. Під час вивчення курсів історії України та всесвітньої історії важливо сформувати у старшокласників національні, міжнаціональні та загальнолюдські цінності. У зв’язку з цим я звертаюся  до історичних понять та термінів: крах тоталітаризму і перемога демократії, тенденція посилення європейської інтеграції, еволюційне просування демократичних країн до соціально-орієнтованого громадянського суспільства. В поєднанні з історичним поняття “Державність України” все це дає можливість сформувати у старшокласників цивілізаційний погляд на історію і суспільство, яке може бути визначено такою оцінкою: “Я – громадянин України, Я – громадянин Європи, Я – громадянин Світу”.

Однією із проблеми викладання історії є комплексний підхід до засвоєння історичного матеріалу. Як правило, більшість учнів в цілому володіють історичними факторами, можуть викладати їх в хронологічній послідовності та знають найважливіші історичні дати. В той же час проблемою  завжди залишається формування у школі загального історичного світогляду. Учні досить абстрактно уявляють історичний процес, як єдине ціле. Викликає труднощі оперування та використання  понятійного апарату. Тому в своїй роботі я прагну  застосовувати проблемне навчання.

Під проблемним навчанням розумію сукупність методів, за допомогою яких перед учнями створюється проблемна ситуація, формуються проблеми, шукаються шляхи їх вирішення та саме рішення. Умовою для створення проблемної ситуації є включення в урок  кількох  суперечливих поглядів по проблемі, яка вивчається. Учні повинні вибрати вірну точку зору та обґрунтувати її. Рішення проблемних завдань на уроці  є одним з  етапів організації роботи з учнями. На відмінність від звичайних уроків, проблемне навчання спирається не тільки на пізнання історичних фактів та подій, а на розкриття причинно-наслідкових зв’язків. .  Одне із головних завдань, від якого залежить успіх та результативність уроку  -  вірне формулювання навчальної проблеми. Характерною рисою проблемного навчання є постановка перед учнями проблемної ситуації, яка спонукає їх не тільки користуватися готовими знаннями, але і самостійно (під керівництвом вчителя) здобувати нові знання

Існують різноманітні шляхи створення проблемної ситуації:

 – постановка проблемних завдань;

– організація дискусії на уроці;

– організація пошукової роботи школярів.

Проблемна ситуація на уроці залежить від:

– характеру навчального матеріалу;

– актуальних проблем сучасності;

 – життєвого досвіду школярів.

При оцінюванні проблемних завдань високо оцінюються використання учнями: – знань з історії; – знань з літератури; – довідкових джерел; – засобів масової інформації.

Велику увагу в своїй роботі  на вивчення основних понять та ідей курсу, які є провідними в усіх класах і акумулюються в наступних положеннях:

 – етапи становлення української державності;

– боротьба українського народу з іноземними загарбниками;

– антифеодальний та національно-визвольний рух в Україні;

 – становлення української нації;

 – видатні політичні діячі України;

– герої національно-визвольних змагань;

– внесок українського народу в скарбницю світової науки та культури; – національні меншини в Україні;

– соціально-економічний і політичний розвиток України;

– відродження і побудова Української держави.

Також  важливого значення для розкриття історичного минулого набуває використання на уроках архівних матеріалів та документальних джерел, які викладені в підручниках, посібниках чи об’єднані та систематизовані в хрестоматійних збірниках. Це дає можливість конкретизувати виклад матеріалу та наблизити школярів до історичної епохи. Як правило, до аналізу документів залучаються учні, перед якими ставляться логічні завдання:

1. Коли був написаний історичний документ?

2. Хто автор цього документу?

3. Якими історичними обставинами було зумовлено появу цього

   документу?

 4. Які історичні події відображено в документі?

5. Яке враження цей документ справляє на сучасників?

Ефективність навчання визначається конкретними знаннями, вміннями та навичками, які здобули учні в процесі уроку. Велику допомогу в цьому їм надають узагальнюючі   схеми та таблиці. Вони містять головне, найбільш суттєве для школярів: дати, події, факти історичні поняття. Роботу  зі схемами та таблицями  я проводжу у таких формах:

а) відтворення вчителем крейдою основного змісту історичного матеріалу у вигляді схем та таблиць;

 б) нанесення запропонованого наочного матеріалу на папір, графічне та естетичне його оформлення;

в) виведення схем та таблиць на екран за допомогою технічних засобів навчання;

г) організація самостійної роботи учнів над таблицями та схемами в процесі уроку.

Схеми та таблиці можуть виконувати різноманітні функції, наприклад, узагальнення історичного матеріалу чи формування  логічного  мислення  учнів. Таблиці використовую  при вивченні складних історичних тем, наприклад, культури.

В курсі “Історія України” та «Всесвітня історія»  учні зустрічають чимало історичних образів. Для значної категорії звернення до історичних персоналій є непростою проблемою. Тільки в курсі вітчизняної історії учень має виявити знання історичних портретів, зокрема князів, гетьманів, керівників національно-визвольного руху, політичних діячів, видатних представників суспільного і культурного відродження. Часто це не можна зробити тільки за шкільними підручниками, тому велику увагу приділяю самостійній роботі, використанню довідкової, документальної та історико-публіцистичної літератури.

Для всебічного висвітлення історичних персоналій ставлю перед учнями такі завдання:

1. Ознайомитися з найважливішими біографічними даними.

2. Простежити процес становлення особистості в конкретному

 середовищі.

3. Виявити історичні умови, що відіграли роль у формуванні поглядів,

якостей особи.

4. Дослідити участь історичної особи в суспільному житті.

5. Визначити, інтереси якої соціальної групи, класу, політичної сили

відбиває історична особа в своїй діяльності.

6. Виявити вплив конкретної історичної особи на окремі галузі життя

чи суспільно-політичні процеси.

7. З’ясувати морально-психологічні якості історичної особи.

8. Показати коло однодумців і соратників історичної особи.

9. Визначити історичну роль особи та її вплив на певну сферу життя

суспільства.

Викладаючи  історію, я виробила  низку прийомів, які допоможуть учням відновити чи збагатити свої знання з хронології. Насамперед – це складання хронологічних таблиць. Учні пишуть у хронологічній послідовності дати і назви подій, що допомагає закріпити їх у пам’яті. В ході уроку вони повинні вивчити мінімум обов’язкових дат, щоб спираючись на них, вміти визначити в часі факти, історичні події.  

Та  найважливішим джерелом  знань, я вважаю, є підручники та посібники. Форми роботи з ними  застосовую  різні, зокрема:

 а) виписування головних історичних подій;

б) вибір назв, імен, дат;

в) складання текстових і хронологічних таблиць;

г) складання складних і простих планів;

д) робота з поняттями і термінами;

є) аналіз історичних документів, репрезентованих у підручнику. Кінцева мета самостійної роботи учнів над текстом підручників і посібників, а також різноманітною історичною літературою – узагальнити історичні факти, знаходити зв’язки між ними і робити висновки.

В своїй роботі не забуваю і про історичну карту. Для себе визначила такі етапи роботи:

1. Ознайомлення з історичними картами.

2. Вибір потрібної історичної карти.

3. Визначення місцезнаходження на карті об’єкта, про який іде мова.

4. Уявлення за допомогою карти історичних подій (напрямків походів, місць битв, стратегічних планів полководців, районів народних повстань і національно-визвольних рухів тощо); економічного розвитку, побуту, культурного поступу чи іншої епохи.

5. Прочитання історичної карти:

 а) аналіз історико-географічних образів;

б) порівняння історико-географічних образів;

в) узагальнення історико-географічних картин.

Не останню роль відіграє робота учнів із зошитами. Ведення конспекту  є важливою складовою частиною уроку. В учнівський зошит записують:

а) тему та план уроку;

 б) визначення головних історичних понять;

в) тези лекції вчителя;

г) цитати; д) календарі подій;

 є) різноманітні таблиці та схеми;

 ж) цифровий матеріал тощо.

  Починаючи вести зошит  учні знайомляться з умовами  успіху:

1. Виділення головного.

2. Уникнення надмірної деталізації.

 3. Логічний виклад матеріалу.

4. Постійний і систематичний запис в зошиті.

Записи мають бути акуратними,  без помилок, основні думки і ключові ідеї бажано підкреслювати маркером.

В ході уроку історії постійно звертаю  увагу на мовлення учнів. До усної відповіді учнів ставлять такі вимоги:

– змістовність викладу – повне, конкретне, чітке розкриття теми з використанням найважливіших історичних фактів, їх оцінка з висновками й узагальненнями;

 – логічність – послідовне, чітке висвітлення історичного матеріалу;

– багатство мови – вживання історичних термінів, синонімів, образних

   висловів тощо.  Багатство мови зумовлює використання історичних

   документів, знання літературних пам’яток епохи, історико-

   публіцистичних творів;  

– емоційність і виразність – яскраво й образно висловлювати думки і

   почуття, вміло добирати приклади, точні слова;

– правильне вживання слів – забезпечується додержанням норм

   української літературної мови, відсутністю слів-паразитів, жаргонних

   словотворень, русизмів, правильною вимовою і написанням

   історичних термінів.

В учнів розкриваються та розвиваються здібності, виховується громадянська свідомість, гідність та честь в гармонійному поєднанні національних та загальнолюдських цінностей, утвердження ідеалів гуманізму.

Виховання учнів на трудових традиціях народу є також актуальним. Це означає передачу історично нагромаджених кращих зразків свідомого ставлення людей до праці і активної трудової діяльності. Невичерпні багатства трудової діяльності виступають джерелом матеріального і духовного життя людини. Коли школярі знайомляться з таким матеріалом, у них виробляється свідоме ставлення до праці, прагнення до примноження трудових традицій народу. А це в свою чергу, сприяє формуванню їх морально-духовної  самосвідомості.

 У 10 - 11 класах доручаю  учням самостійно готувати реферат, повідомлення, добирати документи з газет про передових людей, чия праця прославляє нашу країну.

Широкий простір для участі учнів у суспільно - корисному трудовому процесі відкриває позакласна і позашкільна робота у предметних гуртках, на пришкільній ділянці, обладнанні шкільних майстерень. Також організовую зустрічі з людьми різних фахів.

Спостерігаючи учнів у процесі навчання та праці, поза уроками, як учитель,  як класний керівник вивчаю  характер, інтереси, нахили своїх вихованців. Це дозволяє краще організувати виховний процес і допомогти професійній орієнтації учнів.

Як вчитель історії я вважаю, що провідне місце у вихованні учнів, формуванні їх  морально-духовної, національної  свідомості належить урокам історії, а також добре продуманим і чітко спланованим позакласним заходам. Необхідно, щоб виховний матеріал природно випливав з основного змісту уроку. Працюючи над історичною та художньою літературою, над спогадами, листами видатних історичних діячів, я підбираю  такий матеріал, що дозволяє дати учням яскраве уявлення про події минулого. Водночас дбаю про те, щоб використані відомості допомагали:

а) розкрити суть або одну з ознак громадського обов'язку;

б) показати різні його прояви;

в) проникнути у внутрішній світ людей  високого обов'язку.

Дуже важливою є також емоційна насиченість розповіді учителя. Я переконана, що учитель не може бути байдужим до того, про що розповідає. І його схвильованість передається учням.  Також пов'язую  виклад навчального матеріалу з життям, з діяльністю учнівського колективу.

Отже, до найважливіших завдань формування морально-духовної самосвідомості учнів слід віднести:

 – глибоке і свідоме засвоєння знань, які дають українознавчі дисципліни, і в першу чергу, історія України;

– опанування національних і загальнолюдських цінностей;

 – формування позитивної самооцінки учнів, переконаності в тому, що людина – унікальна, неповторна особистість;

 – досягнення національної самоідентифікації кожним учнем, усвідомлення приналежності його до українського народу;

 – виховання любові до України, рідної землі, малої батьківщини, народу;

толерантного ставлення до всіх народів, що проживають на території нашої країни;

– формування готовності до повсякденної роботи задля процвітання країни, зміцнення української держави та готовності до її захисту.